Блок 1

Свобода слова закріплена у статті 5 Основного закону. Вона охоплює право вільно висловлювати власну думку усно, письмово та у вигляді зображень: у тому числі щодо уряду та державних органів. Свобода віросповідання (ст. 4) та виборче право (ст. 38) є окремими основними правами і не можуть слугувати приводом для критики уряду.

Згідно зі статтею 7 Основного закону, релігійне виховання є обов’язковим навчальним предметом у державних школах, але до досягнення дитиною 14-річного віку рішення про її участь у заняттях приймають батьки. Після досягнення 14-річного віку дитина вирішує сама (релігійна повноліття).

Верховенство права означає, що діяльність держави підпорядковується праву та законам. Ніхто не стоїть понад законом: ані уряд, ані поліція, ані федеральний канцлер. Суди можуть контролювати діяльність держави. Протилежними поняттями є поліцейська держава та свавільне правління.

Основні права закріплені в статтях 1–19 Основного закону. До них належать свобода вираження поглядів (ст. 5), свобода віросповідання (ст. 4), свобода зібрань (ст. 8) та свобода вибору професії (ст. 12). Також право на носіння зброї НЕ є одним із основних прав у Німеччині.

Під час вільних виборів ніхто (ані держава, ані роботодавець, ані родина) не має права впливати на вибір кандидата або карати людину за те, що вона проголосувала за певну партію. Свобода є одним із п’яти основних принципів: крім того, вибори є загальними, прямими, рівними та таємними.

Конституція Німеччини називається «Основний закон» (GG). Вона була прийнята в 1949 році спочатку як тимчасовий документ для Західної Німеччини, а з моменту возз’єднання в 1990 році діє для всієї Німеччини і є основою всіх законів та державної діяльності.

Стаття 4 Основного закону гарантує свободу віросповідання та совісті, а також свободу сповідувати релігію або не належати до жодної релігії. Право обирати політичну партію або професію є основними правами; право на соціальну допомогу регулюється законом, але не є основним правом у вузькому розумінні.

Основний закон гарантує рівність ПЕРЕД законом (ст. 3), але не економічну рівність. Кожен має право заробляти стільки, скільки він заробляє: держава забезпечує лише рівність можливостей та соціальний прожитковий мінімум, а не рівність статків.

Право на притулок (ст. 16а Основного закону) є єдиним основним правом, яке поширюється виключно на осіб, які не є громадянами Німеччини. Особи, які зазнають політичних переслідувань, мають конституційне право на притулок: усі інші основні права поширюються на всіх людей у Німеччині.

Грошові штрафи є одним із основних видів покарання в німецькому праві. Покарання, які заборонені Основним законом,: це смертна кара (ст. 102), тортури та тілесні покарання (ст. 104, ч. 1), а також нелюдські або принижуючі гідність покарання.

Німецька конституція має назву «Основний закон» (Grundgesetz), а не «Конституція», оскільки в 1949 році вона спочатку була задумана лише як тимчасовий документ для Західної Німеччини. Після 1990 року ця назва була збережена, хоча тепер вона виконує всі функції конституції.

Свобода преси (ст. 5 Основного закону) є одним із основних прав. Основні права не можуть бути скасовані простою більшістю голосів у Бундестазі: партія, яка намагається це зробити, діє всупереч Конституції. Крім того, зміна Конституції не була б можливою через ст. 79, абз. 3 Основного закону (застереження про вічність).

Опозиція складається з усіх обраних депутатів, партії яких не входять до складу уряду. Її завданням є контроль за діяльністю уряду, внесення альтернативних політичних пропозицій та зміцнення демократії шляхом дебатів. Вона має власні права (наприклад, право ініціювати створення слідчих комісій).

Свобода слова означає, що ти маєш право вільно висловлювати свою думку, в тому числі в Інтернеті та навіть на адресу уряду. Однак вона має свої межі: образи караються законом, а публічне носіння символіки антиконституційних або терористичних організацій, таких як нацистська символіка, знаки «Хамас» або «ІДІЛ», заборонено.

Згідно зі статтею 12, пунктом 3 Основного закону, примусова праця заборонена: це є реакцією на досвід нацистської епохи. Дозволені лише роботи, призначені судом у разі позбавлення волі. Загальний закон про військову або цивільну службу до цього не відноситься.

Свобода слова не є безмежною. Вона закінчується там, де порушуються права інших: поширення неправдивих тверджень про осіб (наклеп), образи, розпалювання ненависті, поширення матеріалів з дитячою порнографією або заперечення Голокосту є кримінально караними діями.

Стаття 3 Основного закону забороняє нерівне ставлення з боку держави на підставі статі, походження, мови, релігії або політичних переконань. Державні органи повинні ставитися до всіх громадян однаково; порушення цієї норми може бути оскаржено в суді.

Згідно зі статтею 1, пунктом 1 Основного закону, гідність людини є «непорушною»: це найвище основне право, яке не може бути скасоване навіть шляхом внесення змін до Конституції (застереження про вічність, ст. 79, п. 3). Це є прямою реакцією на злочини нацистської епохи.

Свобода пересування (ст. 11 Основного закону): це право вільно обирати місце проживання та перебування на території Німеччини. Нікого не можна примушувати проживати в певному місці. Крім того, у межах ЄС для громадян Союзу діє право на вільне пересування в межах ЄС.

Партії, які прагнуть скасувати ліберально-демократичний лад, є неконституційними (ст. 21 Основного закону). Рішення про заборону приймає виключно Федеральний конституційний суд, а не уряд. Дотепер в історії Федеративної Республіки Німеччини було заборонено лише дві партії: SRP (1952) та KPD (1956).

На федеральному гербі зображено чорного одноголового орла з червоним дзьобом, червоним язиком і червоними іклами на золотому тлі. Вирішальними є дві ознаки: лише одна голова (двоголовий орел належав до Священної Римської імперії та Австро-Угорщини) та простий золотий фон без корони.

Німеччина є республікою: глава держави обирається, а не успадковує свою посаду. Федеральний президент призначається Федеральними зборами на п’ять років. Монархія та князівство передбачають спадкового главу держави, а диктатура виключає вільні вибори: жодне з цих двох не стосується Німеччини.

Приблизно дев’ять із десяти працюючих у Німеччині є найманими працівниками, тобто працюють у компанії чи державному органі та мають соціальне страхування. Самозайняті становлять лише близько десятої частини. Волонтерська діяльність за визначенням не є оплачуваною працею, оскільки не служить для забезпечення засобів до існування.

Федеративна Республіка Німеччина складається з 16 федеральних земель. До 1990 року їх було одинадцять; після возз’єднання до них приєдналися п’ять східнонімецьких земель: Бранденбург, Мекленбург-Передня Померанія, Саксонія, Саксонія-Ангальт і Тюрінгія. Три з 16 земель є міськими державами: Берлін, Гамбург і Бремен.

Німеччина складається з 16 федеральних земель (три з яких є міськими державами: Берлін, Гамбург, Бремен). Ельзас-Лотарингія була частиною Німецької імперії з 1871 по 1918 рік, але сьогодні входить до складу Франції (регіон Гранд-Ест) і не є німецькою федеральною землею.

Стаття 20 Основного закону визначає Німеччину як «демократичну та соціальну федеративну державу». «Демократична» означає, що державна влада походить від народу. «Соціальна» означає, що держава забезпечує своїх громадян захистом від життєвих ризиків. «Федеративна держава» означає, що влада розподілена між федерацією та землями.

Німеччина є федеративною державою: федеральний уряд та 16 земель поділяють державну владу, і обидва рівні мають власні парламенти, уряди та сфери компетенції. Наприклад, освіта та поліція належать до компетенції земель, а оборона та валюта: до компетенції федерального уряду.

Депутати Бундестагу обираються виборцями: усіма громадянами Німеччини віком від 18 років. Це є практичною реалізацією народного суверенітету, передбаченого статтею 20 Основного закону. Військові, бізнес та адміністрація не мають у цьому питанні жодного права голосу.

Гербовим твариною Федеративної Республіки є орел, а точніше: чорний федеральний орел. Він є продовженням традиції, що сягає від Священної Римської імперії аж до римського легіонного орла, і був затверджений у своєму сучасному вигляді в 1950 році.

Цензура преси (державний попередній контроль за засобами масової інформації) згідно зі статтею 5 Основного закону категорично заборонена і несумісна з демократією. Натомість ознаками нашої демократії є вільні вибори, свобода преси, свобода зібрань та поділ влади.