Блок 3

Народний суверенітет означає, що державна влада походить від народу. Народ здійснює її під час виборів і референдумів, а також через органи, які він призначає. Ні монарх, ні Федеральний конституційний суд, ні об’єднання інтересів не стоять вище цього ланцюга легітимності.

Вибори до парламенту землі називаються виборами до земельного парламенту. Для розрізнення: вибори до Бундестагу визначають склад федерального парламенту, муніципальні вибори. Склад муніципальних та районних рад, а вибори до Європейського парламенту: склад німецьких депутатів у Європейському парламенті.

Виконавча влада: це органи, що здійснюють виконання законів: міністерства, державні органи, такі як податкова інспекція та поліція. Суди належать до судової влади. Такий розподіл повноважень гарантує, що ніхто не контролює власні дії.

Німеччина має трирівневу структуру: федеральний рівень, землі та муніципалітети (громади та округи). Кожен рівень має власні виборні органи та власні завдання. Чотири окупаційні зони припинили своє існування в 1949 році, а поділ на Схід і Захід: у 1990 році; у Швейцарії існують кантони.

Бундестаг обирає федерального канцлера та здійснює контроль за діяльністю уряду, але не формує федеральний кабінет міністрів. Кабінет міністрів призначається федеральним президентом за пропозицією федерального канцлера. До повноважень Бундестагу належать: законодавча діяльність, формування бюджету, контроль за діяльністю уряду.

Найбільші єврейські громади Німеччини знаходяться в Берліні та Мюнхені. Сьогодні в Німеччині знову проживає близько 100 000 людей у єврейських громадах, значна частина з яких іммігрувала з колишнього Радянського Союзу. У середньовіччі Вормс і Шпайєр були важливими центрами, але сьогодні вже не є такими.

Політика у сфері освіти є класичним основним завданням федеральних земель і частиною їхньої культурної суверенітету. Оборонна та зовнішня політика належать виключно до компетенції федерального уряду; економічна політика здебільшого є прерогативою федерального уряду та ЄС.

Стаття 7 Основного закону ставить всю систему освіти під нагляд держави. Це прямо стосується також приватних шкіл, які, безперечно, існують у Німеччині: таким чином держава забезпечує дотримання мінімальних стандартів щодо навчальних програм, атестатів та кваліфікації вчителів.

Три рівні управління: це федеральний рівень, землі та муніципалітети. Муніципалітет є найнижчим рівнем, найближчим до громадян: він відповідає за дитячі садки, дороги, вивіз сміття та реєстрацію населення, а його керівництво обирається безпосередньо через муніципальну раду та мера.

Федеральний президент пропонує Бундестагу кандидата або кандидатку на посаду канцлера для обрання, а потім призначає обрану особу. Однак урядові справи веде сам канцлер, і міністрів також обирає канцлер: президент призначає їх лише формально.

З часу переїзду уряду та парламенту в 1999 році федеральний канцлер переважно працює в Берліні, де розташовані Канцелярія федерального уряду та Бундестаг. Бонн тепер є лише другою резиденцією уряду. Замок «Бельвю» є офіційною резиденцією федерального президента, а замок «Мезеберг»: гостьовим будинком федерального уряду.

Канцлером Німеччини є Фрідріх Мерц (ХДС). Його обрав Бундестаг у травні 2025 року після парламентських виборів, що відбулися в лютому 2025 року. Канцлера обирає Бундестаг, а призначає: федеральний президент; отже, особа, яка обіймає цю посаду, змінюється залежно від розкладу сил у парламенті.

Наразі двома найбільшими фракціями у Бундестазі є ХДС/ХСС та «АдГ». Після виборів до Бундестагу в лютому 2025 року ХДС/ХСС стала найсильнішою силою, а «АдГ»: другою за силою. Чисельність фракції визначається за результатами голосування за партію і змінюється після кожної виборчої кампанії.

Парламент всієї Німеччини називається Бундестаг. Не слід плутати: Федеральна асамблея збирається лише для обрання Федерального президента, Федеральний суд є судовим органом, а Народна палата була парламентом НДР.

Франк-Вальтер Штайнмаєр обіймає посаду президента Німеччини з березня 2017 року. У 2022 році його переобрали на другий і останній п’ятирічний термін. Президент Німеччини є главою держави: його роль переважно репрезентативна; політична влада належить канцлеру.

CDU: це Християнсько-демократичний союз. Він був заснований у 1945 році і позиціонує себе як народна партія центру з християнськими традиціями. У Баварії вона не бере участі у виборах: там її сестринською партією є CSU, з якою вона утворює спільну фракцію у Бундестазі.

Бундесвер: це збройні сили Федеративної Республіки Німеччини, створені у 1955 році. Це парламентські збройні сили: рішення про проведення операцій за кордоном має ухвалювати Бундестаг. Натомість за внутрішню безпеку відповідає поліція, яка підпорядковується федеральним землям.

SPD: це Соціал-демократична партія Німеччини. Її історія сягає 1863 року, що робить її найстарішою з існуючих сьогодні партій Німеччини; традиційно вона відстоює інтереси працівників та працівниць.

FDP: це абревіатура від «Вільна демократична партія». Вона була заснована в 1948 році й відстоює ліберальні позиції: мінімальне втручання держави в економіку та особисте життя громадян.

Федеральний конституційний суд у Карлсруе є найвищим судом Німеччини з питань конституційного права. Він перевіряє, чи відповідають закони та державні заходи Основного закону, і може визнати їх недійсними. Він НЕ має повноважень щодо тлумачення звичайних законів.

Бундестаг обирає федерального канцлера: за пропозицією федерального президента та більшістю голосів своїх членів (канцлерська більшість). Народ не обирає його безпосередньо, Бундесрат до цього не має жодного стосунку, а Федеральні збори обирають лише федерального президента.

Федеральний кабінет, тобто федеральний уряд у складі канцлера та міністрів, очолює федеральний канцлер. Відповідно до статті 65 Основного закону він визначає основні напрямки політики: це називається повноваженням щодо визначення основних напрямків політики.

Федерального канцлера обирає Бундестаг. Це питання перевіряє те саме, що й питання 81: ні народ, ні Федеральні збори, ні сам федеральний уряд не обирають канцлера.

Федеральний президент представляє Німеччину як всередині країни, так і за її межами. Він підписує закони, призначає державних службовців і приймає державних гостей, але не керує державою. Керує державою канцлер, закони розробляють уряд і Бундестаг, а за їх дотриманням стежать суди.

До складу Федеральної ради входять члени урядів 16 земель: це не обрані депутати. Кожна земля, залежно від чисельності населення, має від трьох до шести голосів, які вона може віддавати лише одностайно. Таким чином землі беруть участь у законотворчості на федеральному рівні.

Федеральний президент обирається Федеральними зборами. Половина їхнього складу складається з членів Бундестагу, а інша половина: з осіб, яких делегують земельні парламенти; серед них часто є відомі особи, що не мають політичного мандата. Федеральні збори скликаються виключно з цією метою.

Главою держави є федеральний президент. Згідно з протоколом, він очолює державу та представляє Німеччину в міжнародному праві. Натомість федеральний канцлер є главою уряду та керує повсякденною політичною діяльністю.

Опозиція здійснює контроль над урядом: вона подає запити, вимагає звітності, ініціює створення слідчих комісій та пропонує політичні альтернативи. Ця контрольна функція є основою парламентської демократії. Вона не приймає рішень щодо міністерських посад чи складу Федеральної ради.

Об’єднання депутатів однієї партії в парламенті називається фракцією. Статус фракції надає певні права та ресурси: у Бундестазі для цього групі потрібно мати щонайменше п’ять відсотків депутатів.

Через Федеральну раду 16 федеральних земель беруть участь у законотворчості на федеральному рівні. Для прийняття законів, що стосуються інтересів земель, необхідна її згода. Федеральна рада складається з 69 членів, призначених урядами земель.